Департамент науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації
Офіційний сайт Департаменту освіти Харківської міської ради
Управління освіти адміністрації Червонозавоводського району Харківської міської ради
Управління кримінальної міліції у справах дітей
Громадська організація Ла Страда - Україна!

Запобігання дитячому травматизму

ОХОРОНА ЖИТТЯ ТА ЗДРОВ'Я ДІТЕЙ

Запобігання всім видам дитячого травматизму

 

Дитячий травматизм


   Народження дитини приносить у сім’ю радість, нові приємні турботи. Це природно, адже діти є продовженням батьків, які покладають на них великі надії. З появою на світ маленької людини, перед батьками постають, різноманітні і складні завдання, пов’язані в подальшому, щоб їх дитина росла здоровою і вихованою.
   Щоб дитина розвивалася гармонійно, була життєрадісною, щоб виросла повноцінним громадянином, вона повинна в першу чергу бути здоровою морально і фізично. Тому у нашій країні приділяється велика увага підростаючому поколінню. Поліпшення житлово-побутових умов і підвищення життєвого рівня, раціональна організація дитячого відпочинку, сприяють різкому зниженню захворюваності, а деякі хвороби повністю ліквідовані.
       Зменшилася й кількість нещасних випадків серед дітей, але на жаль, ще й зараз вони загрожують здоров’ю, а інколи і життю дитини.


Причини нещасних випадків у дітей і їх профілактика


  Аналізуючи причини нещасних випадків, дуже прикро усвідомлювати те, що більшості нещасних випадків можна було б запобігти. І профілактична робота буде ефективною, коли в цьому будуть брати участь батьки та громадськість. Отже, вони не тільки повинні мати чітке уявлення про причини нещасних випадків і заходи щодо їх запобігання, але й зуміти при необхідності надати правильну першу допомогу.
     Термін «травма» походить від латинського слова і в перекладі воно означає «тілесне пошкодження при поранені». Пошкодження, які повторювались у певній групі населення, називається травматизмом. Під дитячим травматизмом слід розуміти сукупність раптово виниклих ушкоджень серед дітей різного віку. Травми серед дітей на жаль зустрічаються досить часто.
     Дитячий травматизм має багато характерних особливостей і поділяється на:
● грудний (з моменту народження до 1 року);
● перед дошкільний (1 - 3 р.);
● дошкільний (3 - 7 р.);
На першому році життя у дитини швидко розвивається нервова система, формуються нервові рефлекси, і тому вплив навколишнього середовища позначається на роботі кори головного мозку. В цей час дитина старається пізнати навколишній світ і з великою цікавістю хоче познайомитись з усім новим, що оточує її. Дитина старається брати все в руки, і все тягне до рота.
    Тому в дихальні шляхи немовлят часто попадають сторонні предмети, нерідко спостерігаються опіки стравоходу та органів дихання.
   У дітей від 1 до 3 років розвивається опорно-руховий апарат, малята вчаться ходити, бігати, стрибати. Вони в цьому віці стають дуже рухливими, отже виникають травми, пов’язані з падінням дитини.
   У дітей від 3 до 7 років з’являються нові інтереси, формується своє «я». Допитливість з відсутністю необхідного життєвого досвіду і навичок, невміння реально оцінити небезпеку, прагнення швидко все зробити теж нерідко призводить до нещасних випадків.
   Щоб визначити характер травми та її наслідки, важливу роль відіграють і анатомічні особливості дитячого організму.
   Шкіра у немовлят дуже ніжна, її дуже легко поранити. При цьому виникають гнійно-запальні процеси, фурункули, абсцеси та інше. Підшкірно-жировий прошарок, навпаки, розвинений краще і при падінні оберігає тканини й органи дітей від ушкоджень. М’язи ніжні, кістки еластичні, багаті на воду і містять в собі мало солей, окістя товще і пластичніше. Тому у дітей, значно швидше ніж у дорослих, загоюються рани, зрощуються переломи кісток, відновлюється діяльність органів. Травматизм поділяють на побутовий, транспортний, шкільний і спортивний. Буває ще вуличний, вогнепальний, сільськогосподарський, виробничий, родовий, нещасний випадок на воді, задушення та отруєння.

 

Поради рятувальників

Правила безпечної поведінки на льоду на воді та перша допомога

Обмороження — це ушкодження тканин, що спричинюється дією низьких температур. Найчастіше обморожуються ніс, пальці рук і ніг. Причинами обмороження можуть бути легкий або вологий одяг, тісне або мокре взуття

          Узимку улюбленим видом відпочинку багатьох є катання на ковзанах. Однак при порушенні правил руху на ковзанці можуть статися серйозні травми: забої голови, ліктьового і колінного суглобів, вивихи і переломи кінцівок, поранення ковзанами ахіллесового сухожилля, стегна. З метою попередження травматизму необхідно навчитися способам безпечного падіння.

Техніку падіння краще розучувати на снігу без ковзанів. Падати слід уперед і трохи вбік, присідаючи і групуючись. Групування полягає в тому, щоби притиснути руки до тіла і захистити голову і спину від ударів.

Ковзатись на річках і озерах небезпечно. Якщо людина провалилась під кригу, їй потрібно широко розкинути руки по краях ополонки й утримуватись від занурення з головою. Намагаючись не обламати краї ополонки, без різких рухів слід вибратись на кригу, наповзаючи грудьми, і по черзі витягаючи на поверхню ноги. Вибравшись із води, потрібно відкотитися, а відтак повзти в той бік, звідки прийшов, тобто туди, де міцна крига. Після того як потерпілий устав, не потрібно бігти, а обережно йти до берега. Тільки після виходу з льоду, необхідно чимдуж бігти до теплого місця.

Якщо ж потрібно перейти замерзлу річку чи озеро, краще це зробити на лижах. При цьому ризик провалитися значно зменшується. Перед тим як іти, слід пошукати протоптану стежку. Знайти міцну палку-плішню, щоб перевірити нею міцність криги перед собою. Не можна перевіряти міцність криги ногою. Слід пам'ятати, що лід може бути крихким біля стоку вод, тонким біля кущів, очерету, під кучугурами, там, де є вмерзлі водорості. Слід обходити ділянки, які вкриті товстим шаром снігу: під ним лід завжди тонший. Особливо обережно треба спускатися з берега — крига може нещільно з'єднуватися із сушею, можливі тріщини або повітряні міхурі під льодом.

Любителям зимової рибалки потрібно знати, що не можна пробивати поруч багато ополонок, не збиратися великими групами в одному місці, не пробивати ополонок на переправах, не ловити рибу біля вимоїн, завжди мати біля себе міцну мотузку завдовжки 10-15 м.

Якщо людина опинилась на крижині чи біля ополонки, надавати допомогу потерпілому слід лежачи на льоду. Можна подати потерпілому предмет, за який він може ухопитися, навіть свій одяг. Якщо хтось провалився, слід покликати на допомогу. Якщо ж людина, яка стала свідком такого випадку, сама в змозі надати потерпілому допомогу, то потрібно повідомити про це потерпілому.

Наближатись до ополонки можна лише повзучи, широко розкинувши руки. Якщо дозволяють обставини, під себе підкласти лижі, дошку, фанеру, тобто потрібно збільшити площу опори. До самого краю підповзати не можна, бо у воді опиняться двоє. Кидати зв'язані пояси чи шарфи потерпілому треба з відстані 3-4 м до нього, можна подати жердину, гілку, лижу. Якщо поблизу немає нічого і навіть відповідних деталей одягу, рятування можуть організувати кілька людей, утворивши ланцюжок із тіл, тримаючи один одного за ноги. Треба діяти рішуче, бо людина в холодній воді швидко переохолоджується.

Обмороження — це ушкодження тканин, що спричинюється дією низьких температур. Найчастіше обморожуються ніс, пальці рук і ніг. Причинами обмороження можуть бути легкий або вологий одяг, тісне або мокре взуття. Суб'єктивні ознаки обмороження: потерпілий не відчуває обмороженої частини тіла, немовби її не існує. Об'єктивні ознаки: шкіра блідне, втрачає чутливість, температура її знижується.

За глибиною ураження розрізняють обмороження І, II, III та IV ступенів. І ступінь — шкіра блідне; II ступінь — з'являються пухирі, шкіра навколо пухирів має синюшно-червоний колір; Ш ступінь — часткове омертвіння м'яких тканин; IV ступінь — поряд з омертвінням м'яких тканин настає омертвіння кістки. При загальному замерзанні з'являється озноб, відтак в'ялість, апатія, сонливість, закляклість, шкіра стає блідою, губи і ніс синіють, послаблюється діяльність серця.

При обмороженнях першого ступеня обморожену ділянку слід натерти спиртом, змастити вазеліном або несолоним жиром та розтерти у напрямку до серця. Розтирання слід робити обережно, оскільки замерзлі судини легко ламаються, що може призвести до крововиливів. У випадку обморожень другого і третього ступенів на пошкоджену ділянку накладають пов'язку, змочену горілкою або одеколоном, відтак — стерильну пов'язку і звертаються за допомогою до лікаря.

При обмороженнях чи загрозі обмороження кінцівок, після того як потерпілий доставлений у тепле місце, потрібно одразу ж зробити життєво важливу для нього процедуру — ізолювати замерзлу кінцівку від зовнішнього тепла (обкласти її ватою або яким-небудь іншим тепло ізолюючим матеріалом) і тільки після цього приступити до загального зігрівання тіла.

Суть цього полягає у тому, що життя окремих клітин тіла може зберігатися і в умовах глибокого охолодження (від +2°С до -3°С). При підвищенні температури активне протікання життєвих процесів у клітинах відновлюється і клітини можуть виконувати свої функції. Якщо почати відігрівання обмороженої кінцівки ззовні, то відігріті першими клітини шкіри, підшкірної клітковини, судини і нервові закінчення "вимагатимуть" для своєї життєдіяльності звичної для них кількості кисню і поживних речовин.

Однак, доки кінцівка не відігрілась до нормальної температури на повну глибину і кровообіг у ній не відновився повністю, відігріті першими поверхневі клітини виявляються без доступу необхідних для них речовин і гинуть. У результаті людина може втратити обморожену кінцівку і залишитися калікою. Якщо ж Відігрівання обмороженої кінцівки починається зсередини, першими відновлюються життєві функції клітин і тканин, що безпосередньо контактують із кровоносними судинами і в момент відновлення їхніх функцій клітини отримують все необхідне.

І так поступово це відбувається з усією кінцівкою, включаючи і поверхневі клітини. У результаті людина може зберегти обморожену кінцівку і залишитися здоровою. Масаж і зовнішнє зігрівання відмороженої кінцівки можливе лише після того, як в усіх її ділянках відновилася температурна чутливість і здатність до самостійних рухів.

У сильний мороз або при поєднанні холоду з вітром і вологою можливе відмороження носа і щік, вух. Перші ознаки обмороження — різке збліднення пошкодженого холодом місця і втрата чутливості. У таких випадках слід одразу ж, але обережно, щоб не порушити шкірний покрив, розтерти переохолоджену ділянку до відновлення нормальної чутливості і звичайного кольору. Якщо вжиті заходи не дали позитивного результату, необхідно якомога швидше повернутись у тепле приміщення. Якщо шкіра стане темною і чутливість її не відновиться, слід негайно звернутися за медичною допомогою. Для профілактики обморожень носа і щік перед виходом на вулицю на ці ділянки шкіри доцільно нанести захисний крем.

Перша допомога при загрозі загального замерзання полягає у швидкому рівномірному зігріванні всього тіла потерпілого з використанням будь-яких доступних джерел тепла (зігрівання біля багаття з енергійним розтиранням всього тіла, в домашніх умовах — поміщення у теплу воду з наступним активним масажем, гарячий чай або кава). За відсутності ознак дихання і серцевої діяльності необхідно поєднувати обігрівання і масаж тіла із зовнішнім масажем серця і штучною вентиляцією легень.

 

Ознаками відновлення життєвих функцій є поява нормального забарвлення шкірних покривів, відновлення серцевих скорочень і пульсу на Периферійних артеріях, а також виникнення ознобу, що свідчить про відновлення функцій нервових центрів, які відповідають за терморегуляцію. При подальшому поліпшенні стану організму людина засинає глибоким сном із рівним спокійним диханням, нормалізуються активність серця та забарвлення шкірних покривів. Після надання першої допомоги потерпілого слід доставити у лікарню.

 

Як вберегтися від падіння під час ожеледиці

Щоб не потрапити до числа потерпілих, потрібно виконувати елементарні правила для пішоходів:

- зверніть увагу на своє взуття: підберіть черевики і чоботи з підошвою на мікропористій основі. Наклейте на підошви пластир або ізоляційну стрічку. Під час ходьби наступайте на всю підошву;

- дивіться собі під ноги, намагайтеся обходити небезпечні місця. Якщо крижану “калюжу” обійти неможливо, то пересувайтеся по ній, як лижник, невеликими ковзаючими кроками;

- будьте гранично уважними на проїжджій частині дороги: не поспішайте, і, тим більше, не біжіть;

- намагайтеся обходити всі місця з похилою поверхнею;

- руки по можливості повинні бути вільними, намагайтеся не носити важкі сумки, не тримайте руки в кишенях – це збільшує можливість падіння.

Якщо Ви посковзнулися – присядьте, щоб знизити висоту падіння. У момент падіння постарайтеся згрупуватися, і, перекотившись, пом’якшити удар об землю.

Не намагайтеся врятувати речі, які несете в руках. Не поспішайте піднятися, огляньте себе, чи немає травм, попросіть перехожих допомогти вам. 

 

 

                                                                                                                            

              У своїй роботі з профілактики дитячого травматизму заклад керується Законом  України «Про освіту», «Про охорону дитинства», постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2001 № 270 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру», наказів Міністерства освіти і науки України від 31.08.2001 № 616 «Про затвердження Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах» (зі змінами, внесеними наказом Міністерства освіти і науки України від 05.07.2004 №773), від 01.08.2001     №563 «Про затвердження Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і закладах освіти» (зі змінами, внесеними наказом Міністерства освіти і науки України від 20.11.2006 №782), від 24.03.2006 № 237 «Про внесення змін до правил проведення туристичних подорожей з учнівською та студентською молоддю України», листа Міністерства освіти і науки України від 27.04.2010        №1/9-286 «Щодо організації екскурсійних поїздок», наказу управління освіти Харківської міської ради від 15.05.2008 №81 «Про загальний порядок профілактичної роботи з питань запобігання всім видам дитячого травматизму та порядок обліку нещасних випадків у навчальних закладах м. Харкова», наказів Департаменту освіти Харківської міської ради від 15.01.2013  № 10 «Про підсумки профілактичної роботи з питань запобігання всім видам дитячого травматизму в закладах освіти м.  Харкова у 2012 році та про завдання на 2013 рік», від 16.08.2012 №127 «Про посилення профілактичної роботи щодо запобігання нещасним випадкам з учнями та вихованцями закладів освіти м. Харкова в 2012/2013 навчальному році».

                Аналізуючи причини нещасних випадків, дуже прикро усвідомлювати те, що в більшості нещасних випадків можна було б запобігти. І профілактична робота буде ефективною коли в цьому будуть брати участь батьки та громадськість. Отже, вони не тільки повинні мати чітке уявлення про причини нещасних випадків і заходи щодо їх запобігання, але й зуміти при необхідності надати правильну першу допомогу.Термін “травма” походить від латинського слова і в перекладі воно означає тілесне пошкодження при поранені. Пошкодження, які повторювались у певній групі населення називається травматизмом.

              Під дитячим травматизмом слід розуміти сукупність раптово виниклих ушкоджень серед дітей різного віку. Травми серед дітей на жаль зустрічаються досить часто. Дитячий травматизм має багато характерних особливостей. Дитячі травматизми поділяються на грудний (з моменту народження до 1 року), перед дошкільний (від 1 р. до 3 р.) дошкільний (від 3 р. до 7 р.), і шкільний (від 7 р. до 16 р.). На першому році життя у дитини швидко розвивається нервова система, формуються нервові рефлекси, і тому вплив навколишнього середовища позначається на роботі кори головного мозку. В цей час дитина старається пізнати навколишній світ і з великою цікавістю хоче познайомитись з усім новим що оточує її.

Дитина старається брати все в руки, і все тягне до рота. Тому в дихальні шляхи немовлят часто попадають сторонні предмети, не рідко спостерігаються опіки стравоходу, та органів дихання.У дітей від 1 до 3 років розвивається опорно-руховий апарат, малята вчаться ходити, бігати, стрибати. Вони в цьому віці стають дуже рухливими, отже виникають травми, пов’язані з падінням дитини.У дітей від 3 до 12 років з’являються нові інтереси, формується своє “я”. Допитливість з відсутністю необхідного життєвого досвіду і навичок, невміння реально оцінити небезпеку, прагнення швидко все зробити теж нерідко призводить до нещасних випадків.Щоб визначити характер травми та її наслідки важливу роль відіграють і анатомічні особливості дитячого організму .Шкіра у немовлят дуже ніжна ,тому її дуже легко поранити і при цьому виникають гнійно-запальні процеси і фурункули, абсцеси та інше, але зате підшкірно-жировий прошарок, навпаки ,у дітей розвинений краще і при падінні дітей, оберігає тканини й органи від ушкоджень. М’язи ніжні, кістки еластичні, багаті на воду і містять в собі мало солей. Окістя товще і пластичніше. Тому у дітей швидше загоюються рани, зрощуються переломи кісток, відновлюються діяльність органів значно швидше ніж у дорослих.Травматизм поділяють на: побутовий, транспортний, дошкільний і спортивний. Буває ще вуличний, вогнепальний, сільськогосподарський, виробничий, родовий травматизм, нещасний випадок на воді, задушення та отруєння.Саме частіше зустрічається побутовий травматизм.

            Побутовий травматизм вважаються ушкодження, які діти отримали вдома у квартирі у дворі чи саду. Ушкодження при цьому найрізноманітніші, але самі небезпечні з них це опіки полум’ям, хімічними речовинами і падіння з висоти. Причини побутового травматизму різноманітні, але найчастіше з них це недостатній догляд батьків. Такі здавалося б на перший погляд дрібниці, як залишені у доступному для малят місці голки, цвяхи, леза бритв, призводять до нещасних випадків,а іноді і смерті. Це ж саме стосується і газових плит, оголених проводів електромережі, відчинених вікон, сходів і за свою необережність батьки іноді дуже дорого розплачуються. Діти до трьох років дуже рухливі і цікаві. Перед ними розкривається новий незнаний світ і прагнучи пізнати його, вони пробують предмети на дотик і ні смак і особливо їх приваблюють яскраві, блискучі, предмети, які зроблені з скла, і граючись такими предмети як голки, шпильки, цвяхи, ґудзики, монети і невміле поводження з ними часто призводить до поранень, а іноді малята і ковтають їх. У дошкільнят  ушкодження можуть бути зумовлені іншими причинами. Вони рухливі і нестримані пустують. Але вони рідко дістають травми в квартирі чи в школі, тому що авторитет дорослих є якимось бар’єром, тому діти намагаються позбутися нагляду і охоче проводять своє дозвілля на повір’ї зі своїми ровесниками, катаючись на велосипедах, самокатах, санках, лізуть на дерева, відкриті люки, драбини. Тому необладнані дитячі майданчики, захаращені двори, відкриті люки, канави, несправні ліфти, поручні сходів, несправні велосипеди теж дуже небезпечні. Особливо небезпечними для дітей не огороджені ділянки де проводяться ремонті роботи. Часто діти падають з висоти – балконів, драбин, дерев, що теж призводить до тяжких травм. Принципи запобігання травматизму побутового різноманітні, але головною і надійною з них є постійна турбота дорослих про безпеку дітей вдома. Старші систематично повинні виховувати в дітях обачливість і обережність. Особливо при поводженні з вогнем і небезпечними приладами. Потрібно застерігати дітей від пустощів на балконах, драбинах, деревах. Разом з тим батьки ні в якому разі не повинні забороняти дітям гратися в рухливі ігри, сковувати їх безперервними заборонами та обмеженнями все потрібно робити помірковано, щоб не образити і не принизити дитину. Інакше дитина може вирости боягузом й безініціативним, або на зло зробить все навпаки.

            Не можна залякувати дитину, буде правильніше коли ви час-від-часу будете розповідати про різні нещасні випадки. З малятами треба бути постійно на сторожі, усувати з їхнього шляху небезпечні предмети, старшим дітям треба постійно пояснювати небезпеку, яку таять в собі необдумані вчинки, доводити помилковість порочних уявлень про героїзм. Допоможуть батьками в цьому вдало підібрана література, кінофільми, телепередачі.У профілактиці дитячого травматизму велику роль відіграють працівники міських і районних санітарно-епідемічних станцій, житлових управлінь, сільських рад, міліції. Вони повинні здійснювати постійний нагляд за станом території житлових масивів, шкільних і дошкільних закладів, за дотриманням правил безпеки при проведенні ремонтних і будівельних робіт.Найтяжчим, з найбільшим процентом смертності є травми від автомашин, автобусів, тролейбусів, поїздів та інших видів транспорту. І знову ж таки головними причинами є бездоглядність дітей на вулиці, коли ідуть до школи чи з неї, а також у години дозвілля, а призводять до цього незнання дітьми правил вуличного руху, порушення правил користування транспортом.Надзвичайно небезпечно кататись дітям на велосипедах, мопедах, моторолерах, якщо вони не склали відповідних екзаменів на право водіння. Дорослим ні на мить не можна забувати, що діти схильні наслідувати їх. Якщо дитина бачить що старші порушують правила вуличного руху, легковажно ставлять до рекомендації, той від дитини марно вимагати чогось іншого, бо дитина перш за все бере приклад з дорослих. Лише спільні зусилля батьків, учителів, вихователів працівників громадських організацій зможуть забезпечити позитивний ефект у боротьбі з транспортним травматизмом. Вчити правила вуличного руху діти повинні з переддошкільного віку, а також дошкільного, тобто в яслах, і дитячих садках, звичайно в тісному контакті з батьками. Форми роботи можуть бути найрізноманітніші: прогулянки, екскурсії по місту, бесіди, ігри та інше. Під час прогулянок та екскурсій вихователь має звернути увагу дітей на інтенсивність вуличного руху і поведінки на вулиці. Учнів молодших класів необхідно привчати ходити тільки по тротуарах з правого боку, звертати увагу на сигнал “бережись автомобіля” у тих місцях де нема тротуарах, іти слід по лівому боці вулиці на зустріч транспорту. Велику роль у боротьбі з травматизмом належить працівникам ДАІ. Вони повинні організовувати в школах дружини юних помічників ДАІ, виступати по радіо, телебаченню, у пресі. Фізкультура і спорт є могутнім засобом зміцнення організму і фізичного розвитку дітей, але це тільки при вмілому і правильно організованому заняття спортом. Батьки повинні якомога раніше залучати дитину, до занять у спортивних добровільних товариств, на стадіонах. Цим вони її не тільки загартують, а й вбережуть від страшної небезпеки. Тай у кожному будинку знайдуться батьки, які залюбки пограють з дітьми в футбол чи хокей і в той же час будуть стежити за порядком у місцях де проводять вільний час їхні діти.Крім описаних видів ушкоджень, буває що травматизм вуличний, вогнепальний, сільськогосподарський і виробничий серед дітей зустрічається дуже рідко.Вуличний травматизм за своїм характером дуже подібний до побутового. Це ушкодження яких зазнають на вулиці, травми від транспортних засобів. Головними причинами вуличного травматизму – недоробки халатність працівників жеків, будинкоуправлінь, будівельних організацій. Це несправні балкони, неогороджені канави, відчинені люки тощо. Серед смертності від травматизму утоплення займає одне з перших місць. Це може статися яв влітку так і взимку. Головною причиною утоплення є недбалість батьків, невміння плавати, незнання особливостей водойм, при стрибках у воду велику небезпеку приносять підводні скелі, каміння.

   

Профілактика травматизму

Принципи запобігання травматизму побутового різноманітні, але головною і надійною з них є постійна турбота дорослих про безпеку дітей вдома. Старші систематично повинні виховувати в дітях обачливість і обережність. Особливо при поводженні з вогнем і небезпечними приладами. Потрібно застерігати дітей від пустощів на балконах, драбинах, деревах. Разом з тим батьки ні в якому разі не повинні забороняти дітям гратися в рухливі ігри, сковувати їх безперервними заборонами та обмеженнями все потрібно робити помірковано, щоб не образити і не принизити дитину. Інакше дитина може вирости боягузом й безініціативним, або на зло зробить все навпаки. Не можна залякувати дитину, буде правильніше коли ви час-від-часу будете розповідати про різні нещасні випадки. З малятами треба бути постійно на сторожі, усувати з їхнього шляху небезпечні предмети, старшим дітям треба постійно пояснювати небезпеку, яку таять в собі необдумані вчинки, доводити помилковість порочних уявлень про героїзм. Допоможуть батьками в цьому вдало підібрана література, кінофільми, телепередачі.

 У профілактиці дитячого травматизму велику роль відіграють працівники міських і районних санітарно-епідемічних станцій, житлових управлінь, сільських рад, міліції. Вони повинні здійснювати постійний нагляд за станом території житлових масивів, шкільних і дошкільних закладів, за дотриманням правил безпеки при проведенні ремонтних і будівельних робіт.

Головними причинами є бездоглядність дітей на вулиці, коли ідуть до школи чи з неї, а також у години дозвілля, а призводять до цього незнання дітьми правил вуличного руху, порушення правил користування транспортом.

Якщо дитина бачить що старші порушують правила вуличного руху, легковажно ставлять до рекомендації, той від дитини марно вимагати чогось іншого, бо дитина перш за все бере приклад з дорослих. Лише спільні зусилля батьків, учителів, вихователів працівників громадських організацій зможуть забезпечити позитивний ефект у боротьбі з транспортним травматизмом.

Учити правила вуличного руху діти повинні з переддошкільного віку, а також дошкільного, тобто в яслах, і дитячих садках. Заняття проводять вихователі і медичний персонал, звичайно в тісному контакті з батьками. Форми роботи можуть бути найрізноманітніші: прогулянки, екскурсії по місту, бесіди, ігри та інше. Під час прогулянок та екскурсій вихователь має звернути увагу дітей на інтенсивність вуличного руху і поведінки на вулиці.

Фізкультура і спорт є могутнім засобом зміцнення організму і фізичного розвитку дітей, але це тільки при вмілому і правильно організованому заняття спортом. Але на привеликий жаль, дитячих спортивних закладів поки що не достатня кількість і до того ж не всі батьки розуміють їх користь, вважаючи що дитина може займатися спортом і без тренера. Тому багато підлітків грають футбол, їздять на велосипедах без старших досвідчених товаришів. А обирають місця, не зовсім придатні. Тому при неорганізованому занятті спортом трапляється найбільше спортивних ушкоджень. Головну роль у запобіганні нещасних випадків на воді відіграють товариства рятування на воді та інші громадські організації, Вони відповідають за те, що щоб для купання дітей були відведені спеціально загороджені місця, але навіть у таких місцях діти повинні бути під пильним контролем. Всі небезпечні місця для купання повинні бути огороджені і встановлені попереджувальні знаки.